Дзвони Чорнобиля
Лінійка-реквієм
Мета: згадати історію трагедії – аварії на
Чорнобильській атомній електростанції, поглибити знання учнів про неї,
виховувати особисту стурбованість кожною за все, що відбувається навколо, вчити
сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні.
Місце
проведення: шкільне подвірʼя.
Звучить музика
Вед.1 Світе тихий, краю
милий, моя Україно!
За
що тебе сплюндровано, за що,
мамо, гинеш ?
Чи
ти рано до схід сонця Богу не
молилась?
Чи
ти діточок непевних звичаю
не вчила?
„Молилась,
турбувалась, день і ніч не спала,
Малих
діточок доглядала, звичаю навчала”.
Акорди музики збільшуються, а
потім стихають.
Вед.2 Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що
знаходиться в 130км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі і
згадується в літописах вперше в кінці ХІІ століття.
Вед.1 Але поселення е цьому місці існували
набагато раніше. Тут князь Святослав наречену собі вибирав. Більше тисячі років
цьому маленькому містечку. Та ось вистояв, не помер…
Вед.2 Стародавній Чорнобиль дав свою гірку
назву потужній атомній електростанції. В 1970 році вирішено біля Чорнобиля
будувати атомну електростанцію імені В.І. Леніна. Ця будова відрізнялась
особливим ударним трудом та достроковими здачами реакторів.
Вед.1 Але в історію Чорнобиль увійде
назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства
катастроф.
Ведучі на фоні
музичного колажу з пісень та ритмів середини 80-х.
Вед.2 Весна 86-го на Україні буяла
первоцвітом садів. У квітні весь радянський народ відзначав першу річницю
історичного Пленуму ЦК КПРС, який увів у наш побутовий лексикон слова: перебудова,
прискорення, гласність.
Вед.1 У столиці УРСР, у неділю, 27 квітня
на республіканському стадіоні відбудеться черговий матч чемпіонату СРСР по
футболу знаменитої та улюбленої київської команди „Динамо” і московського „ЦСКА”.
Вед.2 „Атомні реактори – це звичайні печі,
а оператори, котрі ними управляють, – це кочегари” – з виступу заступника
голови Держкомітету по використанню атомної енергії СРСР І.М. Синьова.
Вед.1 Напередодні Першотравня трудові
колективи країни беруть підвищені соціалістичні зобов’язання, рапортують про
дострокові виконання планів першого півріччя 1986 року.
Вед.2 „Завершальний рік одинадцятої п’ятирічки
був для Чорнобильської АЕС незвичайним – тут діяли на повну потужність зразу
всі енергоблоки. Подібного ще не було за всю історію експлуатації атомного
велетня. Раніше щорічно, згідно графіку, хоча б один із енергоблоків зупиняли
на плановий ремонт: він проходив в залежності від його складності від 15 до 80
діб. Завдяки скороченню терміну ремонту, графіки вдалося об’єднати. І річне
виробництво електроенергії досягнуто в минулому році рекордної цифри – 28
мільярдів кіловат-годин” (газета „Известия”, 6 січня 1986 року).
Вед.1 „АЕС – самі „чисті”, самі безпечні з
існуючих електростанцій. Іноді, правда, мусимо чути, що на АЕС може бути
вибух... Це просто фізично неможливо... Ядерне паливо на АЕС не може бути
підірвано ніякими силами – ні земними, ні небесними... Думаю, що створення
серійних „земних” зірок стане реальністю...” (академік Стирікович М.О., журнал „Огоньок”,1980
рік).
Вед.2 Напевне, вона б і не запам’яталась
нам нічим особливим, якби...
Знімається музика
фонограми-колажу. Дзвін.
Вед.1 Підвладен лиш правді єдиній, оракул
Добувся до кореня віщого знаку,
Прорікши: „Немарне змертвіла вода.
Мужайтеся, люди: заходить біда”.
Вед.2 І засурмив третій янгол – і велика
зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип, і спала вона на третину річок та на
водні джерела. А ймення зорі тій – Полин. І стала третина води, як полин, і
багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…(Біблія. Новий завіт.)
Вед.1 26 квітня 1986 року – день, який
став тією гранню, яка розділяє наше життя до і після...
Вед.2 Згадаймо лиш окремі епізоди цієї
трагедії.
Дзвін.
Вед.1 На протязі 25 квітня 1986 року були
збої в роботі, які не дозволяли провести випробування четвертого ядерного
реактора Чорнобильської АЕС. Була п’ятниця, кінець трудового тижня, країна
чекала вихідних.
Вед.2 Перша година 22 хвилин. Прийнято
рішення почати випробування. Одночасно була виключена аварійна система захисту.
Вед.1 Перша година 22 хвилин 30 секунд.
ЕОМ видала інформацію, що потрібна термінова зупинка реактора, але оператори
продовжували процес. Потужність реактора почала швидко зростати.
Вед.2 Перша година 23 хвилин 40 секунд
натиснута кнопка аварійної зупинки реактора. В різних приміщеннях блоку
пролунали послідовно три вибухи. Щоб оцінити масштаби радіоактивного виділення,
нагадаємо, що атомна бомба, скинута на Хіросиму, важила 4,5т. Реактор
четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС викинув в атмосферу 50 тонн випаруваного
палива (тобто 10 хіросимських бомб, а на додаток 70т палива і близько 700т
радіоактивного реакторного графіту, що осів в районі аварії).
Вед.1 А місто спало. Була тепла квітнева
ніч, одна з кращих ночей року, коли листя зеленим туманом раптом проступає на
деревах.
Вед.2 Спало місто, спала Україна, не
відаючи про велику біду, яка прийшла на її землю.
Вед.1 Для України, для всіх, хто прямо чи
побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на
дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі
вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз
почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її
народу.
Пісня „Два кольори”.
Виходить дівчина в
українському костюмі із запаленою свічкою
Дівчина. Обпекло, обпалило – у кров, у життя запеклося.
Що несе воно дітям і нашим прийдешнім літам?!
А довкола жита піднімались і ростом ішли у колосся.
Довірялись птахи небесам, і лісам, і вустам.
Ще збагнули не всі і не вся, що вогонь смертоносний,
Що нечутно вбиває – і корінь, і землю, і цвіт.
Що не вийти дитинству на теплі ожинові роси,
Не знайти на світанку над Прип’яттю вчора залишений слід.
Хореографічний номер із
запаленими свічками
Вед.1
На підмосковному кладовищі, на плитах з червоними зірками довічно викарбувані
імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка – перших, хто собою
закрив вогонь.
Вед.2
Сьогоднішній
день є днем національної скорботи. Вшануймо ж хвилиною мовчання пам’ять тих,
хто віддав своє життя під час ліквідації чорнобильської катастрофи.
Звучить
метроном. Хвилина мовчання.
Вед.1.
Свічка
поминальна і свічка Надії…
26 квітня
полум’я їхні
В кожному нашому
домі
Зіллються в одне
полум’я Віри!
Ми будемо жити.
Вед.2
І ми живемо…
Вед.1
І кожен прожитий день сьогодні не йде, а плине, мов на білому крилі. Кожна людина
живе на своїй, так званій „малій батьківщині”, вкорінюється покоління від
покоління, рід від роду.
Вед.2
Немає, мабуть, в Україні місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля.
Вед.1
Тож будьмо людьми. Скрашуймо наше життя своїм теплом, ласкою, усмішкою,
випромінюймо зі своїх сердець лише добро, побажаймо один одному тільки щастя.
Вед.2
На цьому наша лінійка завершена
********************************************************
********************************************************
Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану
Вечір пам’яті
Мета: ознайомити учнів з трагічною
сторінкою нашої історії, виховувати повагу до учасників військових подій в Афганістані,
розповісти про земляків, що служили в під час військових дій в Афганістані,
віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.
Обладнання: напис „Час і досі не загоїв рану –
цей одвічний біль Афганістану”, плакати: „Наш біль – Афган”, „Як довго ця війна
тривала”, „І пам’ять серця, і вічний смуток”, „І біль священний ділимо навпіл”,
портрети воїнів-інтернаціоналістів міста, що загинули в Афганістані.
Вед.1 Не одним сивим пасмом закосичена ця
дата – 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989р. закінчилась для народів
колишнього Радянського Союзу десятирічна кривавиця трагічної війни в
Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило
скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли
в молодих чубах воїнів-інтернаціоналістів.
Вед.2 Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона
ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила?
Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний
дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя
гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє наболіле серце?
Вед.1 Чимало літ минуло відтоді, як
вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі.
Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти – своїх
чоловіків і батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської
війни і пам’ятати, що і серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками
й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом,
подвигом.
Вед.2 На сьогоднішню зустріч ми запросили
очевидців тих лихоліть. Це наші земляки, воїни-афганці: Процько Олександр
Петрович та Палатний Ігор Олександрович.
Вед.1 Про передумови війни розповість учитель
курсу „Захист Вітчизни”
Мина
М.Б.
Перегляд відеофільму
Вед.2 Посивіли завчасно хлопці-афганці ще
й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. Їм досі
важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати
їх, знищити й забути.
Вед.1 Скажіть, будь-ласка, як у пеклі
війни, в екстремальних ситуаціях трансформуються такі поняття, як честь,
порядність, милосердя? Чи існують вони там? Загострюються чи зникають зовсім?
Виступи воїнів-інтернаціоналістів
Вед.2 Афганістан був і залишається незаживаючою
раною. З
давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у
свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок,
які сповна виконали свій військовий обов’язок.
Вед.1 Летять, відлітають у вічність роки.
Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.
Хвилина мовчання, хвилина мовчання.
Пекуча й терпка, як гроза.
Хвилина мовчання, хвилина мовчання.
В ній наша любов і сльоза.
Як подвиг полеглих,
Священна хвилина мовчання.
Вед.2 Схилимо ж голови перед світлою
пам’яттю, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.
Хвилина мовчання
Вед.1 Важко змиритись…
Над шляхом сумують тополі…
І падає сніг на поля і гаї.
Як важко змиритись, повірити долі,
Дивитись на сірий, похмурий граніт.
Юнак же упав, немов зірка із неба,
Упав за далекий Кабул і Герат.
Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,
І чув журавлів, що до тебе летять.
Тюльпанами чорними вкрита земля,
У рідні краї повернувся у цвіті.
Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,
А гори від крові слов’янської ситі.
Не можна забути суворої днини,
Зітхають тополі та ранки імлисті,
У матері серце болить щохвилини,
І сльози не сохнуть на листі.
Прийдуть до могил й на поля ветерани,
З дітьми і онуками завтра прийдуть.
В руках немов вогник-тюльпани,
Афганські події у серці печуть…
Як важко змиритись, повірити долі,
Дивитись на сірий похмурий граніт.
Наплакалась мати-Вкраїна доволі!
Кажу, щоб почув увесь світ…
Вед.2 Закінчилась війна. багато молодих
воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою
нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.
Вед.1 Сьогодення ліквідувало „білі плямиˮ
нашого недалекого минулого, поіменно названо тих, на чиїй совісті марно пролита
кров тисячі людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх
радянських солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинилися на
афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок.
Вед.2 Україно, якби ти знала, яких
страждань довелося пережити твоїм дітям! Було і приниження, і знущання, й
недовіра, але найстрашнішими були війни, війна – це жах, який відбирає життя,
розбиває сім’ї, нівечить красу.
Вед.1 Ми обіцяємо ніколи не забути, якою
ціною завойоване мирне життя, хто віддав своє життя за наше сьогодення.
Вед.2 Бажаємо здоров’я, щастя, миру,
душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься – Україною.
Пісня „Чорний тюльпанˮ (автор:
О.Розенбаум)
Вед.1 Слава вам, воїни-афганці! Низький
уклін від усіх земляків.
Вед.2 Дякуємо за увагу.
Вручення
квітів
Немає коментарів:
Дописати коментар